Продаж української землі
Продаж української землі: думка депутата
Раз у раз повертаємося до цього питання. На сьогодні ситуація навколо земельної реформи набула небувалої гостроти, адже влада намагається впровадити вільний ринок землі. Вбачається, що в будь-якому випадку, для ефективного економічного розвитку нашої держави він потрібен. Це могло б дозволити Україні стати однією з країн-лідерів за темпами розвитку в європейському регіоні, а можливо, — й на світовій арені. Могло б легалізувати і примусити працювати на економіку мільярди, які на сьогоднішній день обертаються в тіньовому ринку землі. Але ж бачимо, що по всій країні відбуваються акції протесту. З якої причини? Ми вирішили на місцевому рівні дізнатися думку народу з цього приводу. І хто ж її знає краще, як не депутати районної ради, котрі представляють наші з вами інтереси.
Микола Яцун, депутат районної ради, директор СТОВ "Агрофірма-АгроРось":
— Спочатку повинні бути створені умови для прозорої приватизації землі, і тільки потім можна говорити про зняття заборони. Час для ринку землі обрано не підходящий: країна у війні, економічно, політично слабка, а населення, особливо селяни, зараз на межі бідності, а то й за нею. Склалася така ситуація, що земля стала для селянина тягарем. Звісно, це на руку олігархам: людині помахають тисячею доларів за гектар і вона продасть свою землю. А що значить дрібному, середньому фермеру чи сільгоспвиробнику купити, наприклад, сто гектарів. Це близько ста тисяч доларів. У нього таких коштів нема, держава кредити дає під дуже високий процент. І хто ж купить тоді нашу землю — великі монополісти та іноземці. Причому за безцінь.
Якщо знімуть мораторій, піде масовий розпродаж. І я впевнений, що наживуться магнати навіть на тих земельних угіддях у селах, де й людей вже немає. Розорють, розгорнуть… Навіть страшно подумати. Неофіційно продаж уже триває, щоправда, за різними тіньовими схемами, наприклад, селянин укладає угоду з орендарем на 49 років. А чи діждеться людина завершення терміну угоди? Тож найправильніше рішення сьогодні: зупинитися з торгами землею, а на підприємствах підняти орендну плату. І ще один важливий момент: більшість сільгоспвиробників тією чи іншою мірою підтримують соціальну сферу, дбають про село, у якому живуть і працюють. А чи є гарантії, що новий власник — земельний магнат, потурбується про бідного селянина, дасть йому роботу, зарплату?.. І чи йому потрібні будуть пенсіонери, діти, молодь і всі сільські проблеми? Тому я проти продажу землі.
Надія Янішевська, депутат районної ради,
директор Звенигородського центру дитячої та юнацької творчості:
— Уже 15 років поспіль питання мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення залишається одним із найбільш дискусійних в Україні.
Я — проти продажу землі. Зняття мораторію може призвести до позбавлення певної кількості громадян України права власності на землю та до концентрації земельних ресурсів у руках великих землевласників. Є ризик, що в умовах низької платоспроможності населення, невисокої орендної плати, відсутності кредитування, ціна на землю може виявитися заниженою. Враховуючи низький рівень життя пенсіонерів у селах, зовсім не складно буде переконати їх продати свої земельні ділянки не за ринковими цінами.
Ринок землі похоронить село, воно просто вимре. Крім того, зникнуть, як клас, малі і середні фермери — основні драйвери сільської економіки. Наразі вигідніше продавати готову продукцію, аніж сам засіб виробництва.
Василь Цегельний, депутат районної ради, директор Юрківського сільського будинку культури:
— Я, як депутат, завдячуючи довірі Юрківської громади, обраний вдруге, не проти ринку землі у цивілізованому та правовому вигляді, тому що частина селян уже налаштована продати свої земельні ділянки з метою вирішення побутових проблем. Але, як звичайний житель села, категорично проти. Адже бачимо, до чого призвели дії новообраної влади: безглузді реформи з так званих оптимізацій у медицині, освіті, а також газовій сфері, де можуть у зимовий період вимкнути в школах та садочках газопостачання, електроенергетиці (скасування нічного тарифу для освітлення сіл, які оплачують сільські ради), навіть у адміністративній реформі — об'єднання територіальних громад, що не дало позитиву простим сільським українцям. Все робиться на користь олігархів.
Ще одна з причин, чому не на часі питання землі — війна, яку ні наш Президент, ні наші законотворці не припиняють та, прикриваючись ширмою АТО, здобувають свої мільярдні статки. Не підтримую ідею земельної реформи, яка буде проводитися в інтересах олігархів або іноземних громадян через підставних осіб. Очевидно, закон будуть швиденько протискати, навіть попри те, що процедуру продажу землі в остаточному вигляді ніхто не бачив.
Людей обурює й те, що так ніхто і не спустився "згори", не провів громадські слухання, не роз'яснив, що і як буде. Навіть на телебаченні йде постійний тиск на депутатів усіх рівнів відповідним рекламним роликом.
У тих країнах, де ринок землі відкритий, справді, ефективний економічний розвиток. Але чи буде у нас так, як, наприклад, у Німеччині, Польщі, Нідерландах, Франції, Данії, США, Швейцарії, де ринок земель регулюється переважно економічними засобами. Держава надає пріоритет покупцям, що мають необхідну кваліфікацію, а також перспективним господарствам, молодим селянам. Та чи врахує український законотворець певні обмеження та відповідні умови щодо ринку землі? Люди не вірять, що механізм купівлі-продажу землі буде прозорий. Адже олігархи створюють державні аукціони, що будуть лобіювати їхні інтереси, незважаючи на те, що вже є аукціон "Прозоро".
Всією душею боюся, що землю скуплять за безцінь і знову українці залишаться обманутими, як це сталося з приватизацією всіх підприємств — за копійки скупили, та, не провівши модернізацій, знищили, а людей позбавили робочих місць. Як на прикладі міста Ватутіне: шахти, ЮТЕЦ, два заводи ЗБВ, ВСШУ, два хлібокомбінати, експериментальний завод, на якому випускалася найскладніша в Україні шахтна важка техніка. Все ж вірю, що ми сильна нація. Зможемо подолати все це невігластво, і навіть хай не моє та моїх батьків покоління, а мої діти побачать отой маленький проблиск нормального цивілізованого європейського життя.
Сергій Лебединець, депутат районної ради, приватний підприємець:
— Я вважаю, що держава надто поспішно намагається запровадити ринок землі. Нині склалася така ситуація, що земля для селянина стала тягарем. Тож чи не навмисне все це зроблено, щоб люди легко, без жалю, могли розпрощатися з нею? Але кожному треба пам'ятати, що не тільки втрачену землю, а й втрачені можливості повертати надзвичайно складно, а інколи — просто неможливо. Чи повернеться у село наша молодь, яка виїхала на заробітки, чи відбудують заводи, фабрики, вивезені на металобрухт? Те ж саме буде із землею. Її відберуть у збіднілих селян за копійки і вони не зможуть її вже повернути. Села загинуть, коли олігархи скуплять землі сільськогосподарського призначення. А процвітатимуть лише в тому випадку, коли оброблятиме їх місцевий господар. Це повинно бути чітко прописано у законі. Тоді податки залишатимуться в межах району і йтимуть на благо громади — на дороги, на благоустрій і підтримку соціальної сфери. На жаль, у депутатів Верховної Ради — зараз лиш політичні розбірки, а районні не мають важелів впливу на законотворчий процес. Проте ми можемо працювати в єдиному руслі і спрямувати зусилля, аби селяни були почуті владою.
Юрій Алексєєв, депутат районної ради, директор СТОВ "Неморож":
— У державі, де тотальна корупція, де не діють суди, де криза і незавершена війна, продавати землю недопустимо. Це та будь-яке інше питання реформування має вирішуватися при спокої, при стабільності, при порядку в країні. Ми бачимо, як згортається малий і середній бізнес, те ж буде й з дрібними та середніми фермерами, як тільки відкриється ринок землі. Тому що місцеві сільгосппідприємства ще мають недостатньо потужності, щоб купувати землю. Проблема в тому, що не готове й саме суспільство. І поки люди ще не обізнані, збіднілі, латифундисти скористаються можливістю задарма видурити у селян землю. Ринок землі, вважаю, слід відкривати тоді, коли звичайний селянин зможе її купити.
Зараз боляче дивитися на ті села, де є інвестори, а власники у Києві чи за кордоном. Туди ж ідуть і податки. У таких громадах нема розвитку, молодь виїхала, школи закриваються. І тільки одна надія на підприємства, де власники місцеві. Ми даємо робочі місця, наповнюємо місцевий бюджет, розвиваємо соціальну інфраструктуру, дбаємо про людей. Ми живемо однією сім'єю. І тут, на місці, бачимо проблеми і біди села. Я вважаю, що зупинка мораторію поставить хрест на селі. Обмеження на продаж однозначно треба продовжувати. А районним депутатам об'єднати усі зусилля, звернутися до влади й усіма законними шляхами добиватися, аби почули думку простого народу, який працює на цій землі.
За матеріалами районної
газети "Шевченків Край"
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
