Бабин Яр - спільний біль епохи
Сьогодні – 80-ті роковини кривавої трагедії в Бабиному Яру. Ця жахлива подія ввійшла в українську історію як одне з наймасовіших знищень мирного населення під час Другої світової війни.У 1941 році нацисти перетворили Бабин Яр на могилу для 43 тисяч євреїв – мирних жителів Києва. Вдумаймося в страшні цифри Бабиного Яру:
3 дні було наймолодшій жертві нацистів, а найстаршій – 103 роки.
752 пацієнти психіатричної лікарні імені Івана Павлова розстріляли 27 вересня 1941 року – це стало першим масовим убивством у Бабиному Яру.
5 днів нацисти масово знищували невинних людей.
40-45 євреїв розстрілювали щохвилини.
«Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія насамперед єврейського та українського народів», – сказав український письменник Іван Дзюба.
Нехай ця жахлива сторінка історії буде одвічним нагадуванням про те, до яких людських утрат може призвести відсутність людяності й поваги одне до одного. Пам’ятаймо! Вічний спокій загиблим!
29 вересня, у день 80-их роковин жорстокої трагедії в Бабиному Яру, в урочищі Діброва Звенигородського району відбувся меморіальний захід, на якому вшанували пам’ять жертв кривавих розстрілів: дітей, партизанів, військовополонених, євреїв.
Голова Звенигородської районної ради Сергій Струк, заступник голови Ярослав Попко спільно із керівниками Звенигородської районної державної адміністрації, Звенигородської міської ради, єврейської громади поклали квіти біля чотирьох братських могил, у яких поховані жителі Звенигородки, колишніх Шполянського та Катеринопільського районів.
Починаючи з 29 липня 1941 і аж по 28 січня 1944 року окупаційна влада постійно знищувала місцеве населення в цьому урочищі, яке нині є місцем скорботи. У першій могилі, як розповів голова Звенигородського товариства єврейської культури Леонід Браславський, поховані розстріляні в липні 1941 року 2000 в’язнів гетто. Друга могила прийняла у вічний спочинок 200 мирних мешканців Звенигородки. У серпні 1943 року виросла велика горбовина на місці розстрілу 66 військовополонених, в’язнів тюрми, чиї імені викарбувані на кам’яній плиті. А в четвертій могилі поховані діти, яких знищували два роки поспіль тільки тому, що вони заважали працювати матерям на примусових роботах. Схиливши голови в зажурі, присутні згадали жахливі події української історії, ушанували хвилиною мовчання пам’ять усіх, у кого нелюди відібрали дитинство, молодість, життя. На тлі історії України спогади про трагедію Бабиного Яру, на думку голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, «…одночасно є внеском у формування зрілої та гідної політичної нації, для якої права людини будуть базовою цінністю незалежно від походження, соціального чи іншого статусу. Адже ми прагнемо жити у спільноті, яка не сприймає насильство як аргумент, а навпаки - культивує почуття відповідальності, емпатії, толерантності, міжнаціонального та міжконфесійного порозуміння».
