І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом…
22 травня, у день 161-ої річниці перепоховання Тараса Шевченка, подумки пройдемо шлях від Успенського собору міськими вулицями Канева, по яких у 1861 році чотирнадцять кілометрів везли на возі домовину з тілом поета на вершину Чернечої гори. Відтоді цю відстань називають останньою дорогою Кобзаря. Вона щорічно об'єднує українців, які приїжджають ушанувати Пророка на узвишші поблизу Дніпра.
Дивлячись у глибоке й безхмарне небо, милуючись крєвидами Дніпра, ми ще не раз після перемоги слухатимемо могутні рядки «Реве та стогне Дніпр широкий…» у виконанні хору, які знаходять відгомін у серцях українців. Разом піднімемося до Тараса. Схиливши голови, покладемо квіти до пам’ятника Батькові народу з думкою: «Слава Богу, поет удома, у кожного з нас, він живе в безмертних рядках «Кобзаря».
Як линув Тарас Шевченко на рідну землю, так повернуться додому українці, які рятувалися від російського свавілля. До свого гамірного міста й мальовничого села, світлої школи, червоної калини, вишневого садка, до своїх рідних.
Збудуться знову Тарасові невмирущі рядки:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі»
БУДЕ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ ВДОМА!
