Історія духовного пошуку, або 600 км добра
Ця розповідь не схожа на більшість із тих, про які щодня пишемо. У ній головною героїнею є жителька Звенигородки Яна Сівакова. 5 травня цього року жорстокі шальки терезів для неї, вагітної жінки, зі щасливого родинного життя схилилися до згорьованої самотності. У цей день куля російського загарбника забрала в Яни 22-річного чоловіка Михайла Сівакова, який визволяв Харківщину. А через місяць вона народила їхнього сина.
Під час дружнього візиту голови Звенигородської районної ради Сергія Струка в акушерсько-гінекологічне відділення Звенигородської лікарні його завідувачка Антоніна Забудська розповіла про ще зовсім юну й тендітну молоду маму із глибоким смутком в очах, якій так рано судилося стати вдовою. Тримаючи в теплому материнському сповитку дитя, Яна з гордістю сказала, що назвала сина Михайликом на честь загиблого батька-захисника.
Потім була приватна розмова радниці голови районної ради Ірини Каландирець із Галиною Абрамчук – завідувачкою сектору розвитку, комунікацій, зв’язків з громадськістю та проектної діяльності Турійської селищної ради, що в Ковельському районі Волинської області. За 600 км від Звенигородки до Турійська летіла історія про жорстоку математику долі, коли життя двадцятирічних українців нищить багатотисячна російська навала.
13 червня із Західної України в Шевченків край прибули дві посилки від пані Галини для Яни й Михайлика. «Хочу допомогти цій дитині»,- лаконічно відповіла жінка-лідерка з Волині із проханням продиктувати адресу відділення Нової пошти. Передавши красивий одяг для малюка, такі потрібні обом засоби особистої гігієни, а також обійми, здатні зігріти не лише маленьке дитяче серце, а й материки, голова районної ради Сергій Струк побажав міцного здоров’я дружині й синові захисника України Михайла Сівакова.
Як же хочеться, щоб і малий Мишко, і мільйони українських дітей росли в мирній Україні. Вірмо, зціпивши волю й терпіння, що так і буде, бо наші мужні захисники стоять стіною заради щасливого дитинства. Доки вони виборюють світле майбуття, будуймо храми на скелях любові. Так, як Галина Абрамчук, яка поділилася добром своєї душі, як Яна Сівакова, подарувавши життя нащадкові Героя, як і всі українці, коли женуть ворожу орду силою нерозривної єдності, незламного духу.
СЛАВА УКРАЇНІ!
