Війна навчила - чужого горя не буває
Ще два місяці тому в них була велика дружня родина. У їхній оселі світлішало від дитячих посмішок, які випромінювали двоє донечок і четверо синів. Вони допомагали працьовитим батькам протистояти воєнних жахіттям, зігрівали у хвилини смутку й додавали жаги жити всупереч численним повітряним тривогам. В одну із них стався ворожий обстріл міста Марганець, що на Дніпропетровщині, розташованого в районі проведення бойових дій. Уламок руйнівної ракети потрапив у голову дружини Юрія Кирія. Кілька днів запеклої боротьби за її життя закінчилися страшною звісткою про смерть багатодітної молодої матері...
Нині Юрій живе в селищі міського типу Лисянка. Після втрати дружини довелося залишити рідну оселю, рятуючи шістьох дітей від підступних куль. Гостинна Черкащина стала надійним прихистком для згорьованої сім'ї з Марганця. Найстаршому з чотирьох синів 12 років, середульшим - 10 і 6, найменшому - два, а донечкам-близнятам по 4 роки, тож багатостраждальне серце чоловіка весь час у тривозі, бо ж треба і нагодувати, і зігріти, і одягти, і приголубити своїх пташенят. Щодня він знаходить сили, не опускає руки, а стискає волю в сильний батьківський кулак, який міцнішає завдяки підтримці небайдужих жителів Лисянської громади. Вони допомагають Юрію Кирію долати страждання, облаштовують побутові умови.
Днями заступник голови Звенигородської районної ради Ярослав Попко передав з центру турботи, що діє при раді, родині Юрія Кирія теплий одяг, засоби гігієни, продуктові набори. А ще-пледи й рушники, якими поділилися жителі Стеблівської громади.
Добро розпізнається здалека, тож будьмо милосердними до тих людей, для яких теплим вогником віри в кінці темного тунелю горя є надійне плече, щирі слова «Ми- поряд…» і добрі справи, адже «Ми допоможемо…»
У час, коли окупант нищить оселі, руйнує родини, краде щастя, для нас немає чужих та чиєїсь біди.
БО МИ ОДНА НЕСКОРЕНА УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ!
